Не кажучи нікому...

Давно я не писав нічого у власний блог - на то були різні причини, а, мабуть, головна з них - невідомо яка аудиторія =) Писати у порожнечу якось не ок, а розповідати про власне життя - нікому не цікаво і дурний тон. Втім, скоро блогу виповниться три роки, а моя активність все падає і падає. Будемо це за можливістю виправляти. Ідею наповнення блогу я підгледів у tumbr, де, власне, люди можуть навіть нічого не писати від себе, а лише ділитись цікавою інформацією з інтернету. Принаймні це краще, ніж нічого, чи не так? ;)

Останнім часом почав слідкувати за сучасною українською політикою, не в останню чергу через появу у ній ВО “Свобода”. Думки щодо цієї партії я, можливо, розкрию пізніше, а сьогодні збережу тут у себе відеокліп Тартака, який при кожному перегляді торкається мого серця. Наскільки все-таки трагічна історія УПА - люди, що знайшли в собі сил боротись одразу з двома тоталітарними імперіями, зараз позбавлені привілеїв, на які вони заслуговують, і так і помирають невизнаними… особливо тут, у Харкові, де половина людей їх просто ненавидить. Сумно все це :(